П`ятниця
22.09.2017
14:49
 
Форма входа

Меню

Категории раздела
Мои статьи [1198]
Поиск
Наш опрос
Як Ви ставитися до української журналістики?
Всього відповідей: 83
Locations of visitors to this page
Друзья сайта

Создайте свой сайт

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Міні-чат
 
 

завантаження...

Музей Віктора Тригуба

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

Золото Полуботка ніхто і не шукав!

Золото Полуботка ніхто і не шукав!

Сенсації лежать на поверхні.

Поговоримо про золото Павла Полуботка. Всі знають, що скарб є, і в той же час його  нема. Виникли легенди, чутки. Чимало журналістів встигли щось написати, депутати і чиновники побували в Лондоні. Відпочили. Урочисто повідомили, що нічого нема, і шукати нікому. Бо їм так ХТОСЬ сказав!!!

Ми кажемо, що скарб є, складає фантастичну суму з багатьма нулями, і працює на групу сучасних банків, господарі яких походять з однієї Середземноморської країни.

Отже, по порядку.

Павло Леонтійович Полуботок (1660-1724), був сином переяславського Герб гетьмана полковника. Козак. Отримав гарну освіту. Зробив блискучу для того часу кар*єру. В певний момент посварився з Мазепою і підтримав Петра 1. Отримав кілька сіл, містечко Любеч, землю. Мав гарні статки. В його колекції були унікальні реліквії. Історики згадують ікони, картини, зброю, посуд, ювелірні прикраси… Полуботок був одним з найбагатших лідерів того часу.

Отримавши владу, почав хитру дипломатичну гру з російським царем, намагаючись зберегти Гетьманат і отримати для України максимальну державну автономію. На жаль, програв… Росіянам вже набридли  інтриги тогочасних МАЛОРОСЕЙСЬКИХ князьків, які дбали, перш за все, про свої кишені. Полуботок був викликаний до царя, де був заарештований і кинутий до каземату Трубецького бастіону. Пройшов жахливі тортури і не видав жодної своєї таємниці тогочасним «слідчим». Нічого не сказав! Там і помер. Розлючений Петро послав у Гетьманські володіння спеціальну комісію, яка все переривши, нічого не знайшла. Великі скарби Полуботка зникли.

Незадовго до смерті, Полуботок, передбачаючи події, зумів переправити до Англії значну частину коштів золотом. Вигідно розмістив під відсотки. Написав чіткі інструкції. Заповіт.

Іншу частину скарбів обачливий Гетьман заховав у надійних місцях. Дослідники впевнено називають Глухів. Фігурує Любеч.

Як не дивно, ніяких професійних архівних, документальних, археологічних пошуків скарбів Полуботка ніхто не спромігся організувати. Чому? Адже є що шукати, і головне, приблизно зрозуміло, де. Чи не настав час зібрати фахову групу істориків, археологів і пройтися місцями бойової слави Гетьмана? І почати з архівів…

Американське козацтво і редакцію міжнародної газети «SecondUSA”, дуже зацікавила м*яко кажучи, дивнувата історія, з пошуками українських грошей у Великобританії. Як виявилося, хвилювала та давня легенда і радянських небожителів. Дозволимо розлогу цитату з «Комерсанту», зняту з українського форуму в Англії.

 

 

«Попри поширене уявлення про "золото Полуботка” як про суспільний міф, скарб існує насправді. Щоправда, сьогодні вже ніхто – ні Україна, ні людина, яка достовірно змогла б довести свою причетність до роду Полуботків – не отримає жодної копійки. У липні 1986 року в Лондоні міністр іноземних справ СРСР Едуард Шеварднадзе поставив останню крапку у цій справі.

У центрі уваги українського суспільства гетьман Павло Полуботок опинився у 1990 році з подачі відомого поета Володимира Цибулька. Під час однієї з частих тоді зустрічей української інтелігенції у київському Будинку вчителя Цибулько з трибуни розповів про 200 тисяч золотих червінців, які Полуботок на початку XVIII ст. залишив в одному з англійських банків під відсотки.

Слова Цибулька знайшли вдячних слухачів. Україна готувалася до незалежності, у газетах з’явилася довідка експертів "Дойче-банку”, згідно з якою Україна мала найкращі стартові умови для незалежності серед 15 республік СРСР. А тут ще й інформація про те, що кожному з 52 млн. мешканців України може припасти по 38 кілограмів золота – якщо Україні вдасться повернути скарб Полуботка на Батьківщину.

Сам Володимир Цибулько через багато років зізнався, що "золото Полуботка”, як, зрештою, і довідка експертів "Дойче-банку”, були радше вдалими агітаційними кроками, ніж об’єктивною реальністю.

Однак на початку 90-х тема Полуботка не сходила з газетних шпальт. Народні депутати Володимир Яворівський і Роман Іваничук закликали добитися від Великобританії повернення національного багатства. Була навіть створена спеціальна комісія на чолі з академіком П. Троньком, яка відвідала Лондон. Але британці ввічливо відповіли, що ніяких грошей Полуботка у них немає.

Представники Bank of England, куди зверталися українці, не розповіли всієї правди, хоча й могли б. Річ у тому, що Україна в принципі не може претендувати на золото гетьмана, оскільки Радянський Союз ще у 1986 році відмовився від будь-яких фінансових претензій до Великобританії. Радянські лідери, на відміну від пересічних українців, добре знали про існування скарбу Полуботка, тож, відмовляючись від такої величезної суми, повинні були мати для цього дуже вагомі причини.

Як полювали за скарбами гетьмана

Комуністи почали вести переговори з Великобританією про повернення вкладу Полуботка ще у 30-х роках. Але сума вкладу була настільки гігантською, що виплата цих грошей поставила б Великобританію на грань банкрутства, а відмова сплачувати їх завдала б непоправного удару по репутації країни як надійного фінансового центру. Англійці намагалися залагодити справу таким чином, щоби вона не отримала широкого розголосу. З радянського боку в переговорах брав участь один із найстаріших членів партійного керівництва СРСР – Анастас Мікоян. Переговори були секретними, будь-які подробиці невідомі досі. Відомо лише, що до початку Другої світової війни СРСР не отримав від Великобританії ніяких грошей.

Натомість величезну послугу СРСР гроші Павла Полуботка зробили після завершення війни. Великобританія, як відомо, була союзником СРСР і надавала значну військову допомогу – йдеться про поставки військової техніки на сотні мільйонів фунтів стерлінгів. Саме грішми Полуботка і заплатив СРСР за ці поставки.

Текст угоди, яку підписали 27 грудня 1947 року Мікоян і англійський посол в СРСР Петерсон, був і справді фантастичним. Саме тому, напевно, знайти сьогодні якісь згадки про нього в радянських виданнях неможливо. Хоча сам Анастас Мікоян, за словами його сина Степана, вважав підписання цього договору головним досягненням свого життя.

Поступки британців

Уряд Великобританії відмовився "за деякими винятками від своїх претензій до Радянського Союзу в зв’язку з постачанням і послугами за час Другої світової війни”. За іншими радянськими боргами встановлювалися надзвичайно низькі ставки – 0,5% річних, а для виплат як за ними, так і за позиками, які ще не були надані, встановлювалася відстрочка погашення 15 років. Натомість Великобританія отримувала 750 тис. тонн кормового зерна, але не безкоштовно, а за цінами, "які сторони узгодили”. Існував ще й секретний додаток до договору, але зміст його також досі невідомий.

Наприкінці 50-х років англійці почали виявляти неспокій з приводу пробачених військових боргів і наполягати на укладенні нової угоди, яка б анулювала всі британські і радянські взаємні фінансові претензії, причому як державні, так і з боку приватних осіб.

Цілком можливо, що пропозиція англійців була безпосередньо пов’язана з новим спалахом інтересу до справи про спадщину гетьмана. Тоді про Полуботка була опублікована невелика замітка в "Известиях”. Перспектива судового позову навряд чи могла залишити британських фінансистів байдужими.

Прем’єр-міністр Великобританії Гарольд Вільсон кілька разів спеціально приїжджав до СРСР і під час зустрічей із Мікояном намагався зрушити це питання з мертвої точки. Англійці були навіть згодні пробачити СРСР царські борги. Але до 1968 року все залишалося, як і раніше. Лише 5 січня 1968 року була укладена міжурядова угода "Про врегулювання взаємних фінансових і майнових претензій”. Уряди домовилися не пред’являти один одному претензій ні від свого імені, ні від імені своїх юридичних і фізичних осіб. Але представники СРСР наполягли, щоби в угоду було внесене тимчасове обмеження: угода торкалася тільки претензій, що виникли після 1 січня 1939 року. Вочевидь, радянські лідери розраховували у майбутньому ще раз "подоїти” британців, шантажуючи їх Полуботком.

Великобританії знадобилося ще 18 років дипломатичних зусиль, щоб укласти другий договір про взаємну відмову від претензій, що виникли до 1939 року. Відповідний документ був підписаний під час візиту міністра закордонних справ СРСР Едуарда Шеварднадзе в Лондон у липні 1986 року.

Спадкоємці гетьмана

Гроші Полуботка продовжують живити британську економіку й сьогодні. Шанси отримати їх – хоча б у далекій перспективі – практично нульові. Зважаючи на те, що Росія визнала себе правонаступником СРСР, Україна могла б пред’явити їй фінансові претензії. Але навряд чи це дасть результат, особливо якщо зважати на безуспішні намагання України повернути вклади українських громадян у колишньому "Ощадбанку” СРСР, а це набагато менші суми. Найбільша проблема – у тому, що отримати спадщину гетьмана згідно з договором, укладеним 281 рік тому, може лише людина, яка зможе документально довести, що є прямим нащадком Полуботка. СРСР не знайшов такої людини. Немає її і сьогодні...

За матеріалами видавничого дому "КоммерсантЪ”
http://www.ukrcenter.com/forum/message.asp?message_id=1015&page=1

Виходить, що радянські мудреці щось таке знали, мали на руках документи, і змогли досить успішно шантажувати англійців. Може варто покопатися в московських архівах? Адже сліди тих переговорів і торгів, повинні залишитися як в Росії, так і в Лондоні. Хто знайде?

-У цій справі чимало дивних таємниць і документальних провалів, - говорить отаман Американських козаків Сергій Цапенко, - Особливо в частині наївного звернення напівофіційних представників тодішньої української влади, до не зрозумілих до  кінця, представників не то англійської влади, не то банківського бізнесу… Гляньте на прізвища переговірників! Поезія! Публіцистика! А де професіонали? Де досвідчені юристи-міжнародники, детективи, спецслужби? В Україні і нині майже нема людей, спроможних на сучасному рівні, вести рівноправні переговори з таких делікатних питань! Що говорити про ТІ роки! Тому, ознайомившись з деякими документами і свідченнями, які досить випадково потрапили у наші руки, ми зрозуміли, що українців просто обманули! Англія не воювала на своїй території. Не пережила окупації. Отже, знайти документальні сліди у такій справі, та ще й з ТАКОЮ гігантською сумою грошей дуже просто! Що ми і постараємося зробити. Офіційно заявляю, що ми маємо справу зі змовою групи міжнародних банківських кіл проти України. Нині розпочалося розслідування. У цій історії можливий новий, дуже несподіваний і сенсаційний поворот.

Як нам стало відомо, група високопрофесійних представників Служби безпеки Американського козацтва, що мають багатий досвід реальних бойових дій і міжнародних розслідувань, вилетіла до Європи. Лондон не є головним містом розшуків… До операції долучилися і кореспонденти міжнародної американо-української газети «SecondUSA», козацького журналу «Нова Січ».

Вже дуже скоро ми отримаємо першу інформацію для преси. На жаль, очікувати миттєвий результат не варто. Пройшло багато років. І виходить, що золото Полуботка ніхто і не шукав!!! Але, вже зараз стало відомо, що довелося думати про підвищені заходи безпеки… Є люди, яким дуже не подобаються подібні розслідування…

І ми розуміємо, чому… От тільки, кому?

Віктор Тригуб, шеф київського бюро газети «SecondUSA» 

  

 

Категорія: Мои статьи | Додав: vik (09.02.2008)
Переглядів: 584 | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: