Середа
22.11.2017
15:59
 
Форма входа

Меню

Категории раздела
Мои статьи [1206]
Поиск
Наш опрос
Як Ви ставитися до української журналістики?
Всього відповідей: 83
Locations of visitors to this page
Друзья сайта

Создайте свой сайт

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Міні-чат
 
 

завантаження...

Музей Віктора Тригуба

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

Суперскарби: огляд легенд

Суперскарби: огляд легенд

Лише згадки про них гріють кров. Сховані десь скарби кличуть в дорогу, піднімаючи з глибин душі вічну тягу до пригод і мандрів. На жаль, чи на щастя, ми виховані на казках і літературі, які переконують, що диво можливе. Очікування чогось неймовірного просто прикрашає сірі будні. Часто, в кінці життя, виявляється, що лише те очікування і було чимось справжнім і чистим…

Сталося так, що маленькій міжнародній команді журналів «Музеї України» і «Нова Січ», довелося долучитися до реальних розслідувань таємниць гігантських цінностей, що мають певний стосунок до химерної української історії. Зрозуміло, жодного скарбу не знайшли, але змогли стати першоджерелами багатьох легенд, які мають власний розвиток, виводячи з рівноваги істориків.

Отож, пропонуємо короткий опис суперскарбів і супроводжувальних легенд.

Все почалося з розслідування шляху козацьких регалій, які у 1918 році, таємно були вивезені з Кубані до Сербії. Там було чимало цінних ритуальних речей Запорізького, Задунайського, Кубанського козацтв – прапори, документи, зброя… Регалії супроводжували особливо перевірені козаки з родинами. Варто зазначити, що попри чисельні труднощі, ризик, жоден з них не зрадив справі! У 1944 році, регалії переправили до Німеччини, пізніше до США, де було створено Музей Кубанського війська, на базі врятованої колекції. Істинні хранителі відійшли у вічність. Музей занепадав. Почалися розмови про повернення цінностей до Краснодару. Дізнавшись про це, ми заперечили – хай експонати Кубанського періоду їдуть до Росії, а автентичні старшинські речі, прапори Запорозького козацтва, повинні повернутися до України. Нас підтримав отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, група діаспорних козаків. Проти виступив Кубанський губернатор Ткачов і отаман місцевих козаків Громов-Груміч. Почалося протистояння. Крім прапорів, нас дуже цікавила дарча грамота цариці Катерини, пожалувана запорожцям на Кубань. Тодішній президент В.Ющенко навіть видав секретний Указ. Про регалії говорили у Верховній Раді. Олігархи, за чутками, виділили 50 млн доларів… В США почалися суди. В останній момент росіяни прислали до Нью-Джерсі групу спецназівців, які, під прицілами відеокамер ошелешених агентів ФБР, пограбували американський музей, вивізши цінності до Генконсульства РФ. Був грандіозний дипломатичний скандал за участі Д.Буша, К.Райс, В.Путіна. На жаль, регалії шпигунськими стежками переправили до Канади. Потім в Італію. Нині вони в якихось спецхранах у Москві. До Краснодару привезли лише музейні копії. Україна втратила справжній історичний скарб, про страхову вартість якого навіть важко говорити. Обурює безтолковість нинішніх правителів Росії – замість того, аби виставити колекцію для огляду – підло заховали. Абсолютно в стилі хазарського каганату. Азіати…

В процесі виникла ще одна історія – золотий запас Кубанської народної республіки. У 1918 році, козаки десь заховали 80 возів золота, діамантів, монет, облігацій, акцій, коштовних ікон. То була казна царя для війни з Туреччиною. За скарбом ганялися як білі, так і червоні. Марно! Коли кубанці відійшли до Криму, до золота таємно пробиралося кілька спецгруп, які доставляли цінності маленькими партіями. Коли Крим захопили червоні з Махновцями, три групи перебували на Кубані. Взявши щось особливе цінне – діаманти, золоті монети, вони морем перебралися в Україну. Сліди першої групи загубилися десь в Новоазовську. Другої – в районі Сєдово і нинішнього кордону. Третя дійшла аж в район станцій Кутейникове-Іловайськ. Знайшовся свідок, що свого часу розповів, що бачив чоловіків у офіцерській формі, які щось закопували. Наступного дня їх порубали червоні… Частина запасу Кубанської республіки опинилася в Україні, чекаючи свого часу. Наша команда кілька місяців мандрувала Донеччиною, збирали інформацію. Без точних координат знайти неможливо. Лише випадок!

Є розповідь колишнього кубанського козака з Пітсбургу. Нині, скоріш за все він, можливо вже відійшов…

Десь на початку 1920 року, в Криму, до отамана кубанців Василя Іваниса прийшли два старезних діди-запорожці. Знаючи, що у козаків виникли фінансові проблеми, розповіли про золото Гетьмана П.Сагайдачного, надійно схованого серед руїн Ольвії. Скарб захищало сильне закляття. В обстановці підвищеної секретності, вирішили відправити на Парутине десант. На жаль, не знали, що серед них був агент ЧК. Було відібрано 50 перевірених козаків. Добиратися вирішили на невеликому судні, пригнаному з Кубані. Механіком корабля був юний Микола Остапович Тютюнник з станиці Брюховецької. Саме він і розповів про десант отаману Американського козацтва Сергію Цапенку, під час одного із заходів в США. На той момент, Тютюннику було 98 років! Підійти до берега, у вказаному місці, не змогли. Переправилися човном. Екіпаж, у тому числі Тютюник, залишився на судні. Десь за півгодини розпочалася жахлива стрілянина. Десант, дякуючи зраднику, давно чекали червоні. Всі загинули. Хоча чекісти потім довго і безуспішно шукали. Скоріш за все, мова йде про трофеї Петра Конашевича-Сагайдачного, Славного Гетьмана запорожців. У 1606-07 роках, він взяв Варну. Історики говорять про якісь неймовірні трофеї. Купи золота. Фігурує цифра у 180000 злотих... Крім того, козаки взяли і пограбували Ізмаїл, Перекоп, Очаків... Є згадки про Ольвію. Цілком ймовірно, що певну частину трофеїв, Сагайдачний заховав поблизу давньогрецьких руїн. Місце примітне! Координати зберігали двоє особливо довірених, які мали чекати наказу знайти скарб. Так з цією таємницею вони і перебралися на Кубань. Ні до Ольвії, ні до Кафи, Сагайдачний вже не повернувся. Парутинський десант чекає дослідників!

Потім ми ганялися за Булавою Кубані останнього отамана і прем`єра КНР Василя Іваниса (булава Сірка) і його архівом. Він заповів, аби їх переправили до Краснодару, якщо Кубань стане незалежною, або українською. Якщо ні – передати Дніпропетровському музею імені Дмитра Яворницького. Все зберігалося у Канаді – Вінніпег. Ми шукали – не знайшли…

Скарби батька Махна то окрема сторінка! Захопив і зарив їх безліч. З собою взяв мізер. ЧК майже нічого не знайшло. Нас дуже цікавить, як Махно пограбував фірмові магазини «Фаберже» в Одесі і Миколаєві? Як мужики так легко відкрили хитромудрі сейфи, які в Пітері відмикали пару років? І де вони сховали роботи майстрів Фаберже?

Шабля Мазепи стала хрестоматійним прикладом. Спершу вигулькнула дивна реконструкція зброї в Канаді. Почалося полювання. Підключилися росіяни. Шаблю вихопили американські козаки. Нині вона у Сергія Цапенка. А ми почали шукати оригінал. Знали, що він десь у російських спецхранах. Дуже секретних і закритих. Одну шаблю з колекції Мазепи знайшли в Оружейной палате. Опублікували фото. Потім почали штурм Ермітажу. Лише тоді, коли ми сказали їм секретний інвентарний номер з таємного сховища, росіяни дозволили сфотографувати шаблю. Як виявилося, теж копію. Ми продовжили пошук. І знайшли її в підвалах Адміралтейства, про існування яких публіка взагалі нічого не знає! Спецхран Z  інвентарний № 14…….М-22. А житомирські майстри зробили свій варіант шаблі Мазепи з булату. Буквально на мить виставили її в Музеї гетьманства – небезпечно…

В Адміралтействі, до речі, чимало коштовностей Київських князів, які захопили росіяни, кілька десятків оригінальних малюнків Івана Мазепи, зроблених козацькими художниками на вимогу охранки…

Поруч – унікальний княжий перстень Ярослава Мудрого, який у 1979 році знайшла донька Генсека ЦК КПРС Галина Брежнева. Камінь виявився не діамантом, а із звичайного скла… Лежить там і досі. Про це розповів в США один кагебіст-перебіжчик, що супроводжував Галину. Підтвердити може колишній начальник охорони генерал ФСБ Медведев, що мешкає в Москві… І ще про загадки Мазепи.

Скарб Мазепи в Софії Київській.

В чисельних підземеллях Гетьман Мазепа тримав там чимало книг, у тому числі князівських часів, цінності. Охороняло два монахи. Коли росіяни увійшли до Києва, їх хтось здав. Під тортурами один помер, інший відкрив лише частину схованки. Нині книги в бібліотеці Салтикова-Щедріна в Пітері, залишки прикрас в Адміралтействі. Але, основна частина скарбу і досі під землею…

У Великих Сорочинцях заховано скарб Данила Апостола. В Переяславі, поруч з церквою – казна Мазепи. Не знайдені скарби Богдана Хмельницького.

І про архіви, які є скарбами самі по собі. Чимало паперів Калнишевського і Мазепи лежить у Військово-Морському архіві в Гатчині. По УНР – в Історичному музеї Москви, Гохрані Новосибірська, спецхрані в Читі. Є 234 нерозпаковані ящики з матеріалами Мазепинского дела, за якими ми ганяємо вже кілька років. Цікавий Малоросейский спецхран Ермітажу. І ця тема потребує окремих потужних досліджень. Не при цій, звичайно, владі…

Нині наша команда розслідує тему архіву Аненербе. Якимось чином він потрапив до рук Служби безпеки ОУН. Повстанці його вивчали. Пізніше його захопили радянські спецслужби, у сховищах яких він довго лежав. Нині архів в приватних руках. Ми маємо лише кілька копій. А там сенсаційні речі – німці теж шукали скарби…

І хіт сезону 2010-11 років. Танки-сейфи СС ставки «Вервольф». Ми отримали зашифровану схему з архіву Аненербе, де позначено 6 захованих танків з цінностями. Два «Тигра» скинуті у воду, чотири танки, плюс щось в ящиках, прикопане десь в лісах біля Вінниці, поблизу колишньої ставки Гітлера. Маємо свідчення львів’янина, який дитиною жив поруч у лісництві. 1948 року, вони наштовхнулися на групу бандерівців, які питали їх про закопані «Тигри». Згодом закатували його діда – знову розпитували про закопані танки… У «Вервольфі» збирали захоплені цінності. На встигли вивезти. Можливо, там і знаменита Бурштинова кімната? Ми продовжуємо отримувати інформацію. Нині вже фігурує аж 19 танків-сейфів! Де тут правда, де вимисел не розбереш. Намагаємося дістатися архіву… Розслідування триває.

З цієї ж містичної серії і легенда про золотий запас УРСР. У 1941 році в лісах між Броварами і Яготином зникла спецгрупа НКВС, що евакувала з Держбанку у Києві 4200 кг золота, 500 кг діамантів та каміння, та чимало іншої ювелірки. Потрапили в оточення. Скоріш за все, вантаж втопили в болоті. Фанати шукають до цих пір…

Ось, якщо коротко, такий огляд легенд про суперскарби вийшов. Підкреслю, суперскарби! Горщики з монетами, навіть якісь старовинні скрині – то вже дуже інша історія, яка дуже рідко потрапляє на сторінки наших видань. То – для ентузіастів. То не розігріває кров…

І застереження для чисельних істориків, які аж занадто прискіпливо читають наші сайти. Не знайдений скарб, сам по собі, є легендою. Вірніше, то легенда про незнайдений скарб. Навіть, якщо є якісь офіційні стартові документи. Як про Діамантову кімнату, золото УРСР. Ні кімнати, ні золота нема. І де вони, ніхто не знає. Наступним документальним кроком може бути лише один – протокол огляду місця знайденого скарбу і офіційний опис предметів. Пошуки і публікації, подібні нашим, після знайдення цінностей, втрачають будь-який сенс. Бо в житті все набагато прозаїчніше. Навіть примітивно.

Скарб без легенди – просто купка чогось брудного і іржавого. Не забувайте про це! Науковий прагматизм вбиває романтику. А саме їх – романтики і здорового прагнення пригод так не вистачає сучасному світу.

Як і кохання.

І лише про це розповідають легенди. Про суперскарби і суперкохання. Підручники історії також…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», президент Музею слідопитів

Категорія: Мои статьи | Додав: vik (15.02.2011)
Переглядів: 270 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: