Неділя
23.07.2017
11:34
 
Форма входа

Меню

Категории раздела
Мои статьи [1195]
Поиск
Наш опрос
Як Ви ставитися до української журналістики?
Всього відповідей: 83
Locations of visitors to this page
Друзья сайта

Создайте свой сайт

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Міні-чат
 
 

завантаження...

Музей Віктора Тригуба

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

Як ми почали Другу холодну війну

Як ми почали Другу холодну війну

Молоді журналісти мріють потрапити в ризиковану міжнародну пригоду… Ідіоти! Найкращий стиль життя – спокій, гарне пиво, приємна музика, щира компанія… Виходить так, що ті, хто прагне стресів, живуть тихим життям, а ті, кого тягне до тиші, навпаки. Дуже хочеться пива і спокою!

Між тим, виповнюється чергова річниця легендарної операції «Козацькі регалії», що стала початком Другої холодної війни. Сталося так, що нам довелося стати каталізатором подій, які повністю змінили політичну ситуацію у світі. Доля, посміхаючись, закинула нас в якісь незбагненні епіцентри, вивела на немислимі орбіти, після чого ми почали сприймати  міжнародні процеси зовсім не так. Спеціальні люди готуються до подібних іспитів десятиліттями, а нас просто вкинуло у вир. Що спершу дуже шокувало традиційних гравців, які запідозрили в нас нову силу. І відповідне детальне вивчення. Коли розібралися, почали сприймати нашу веселу команду з  гумором. А у мене сформувався своєрідний іронічно-романтичний стиль, який чомусь дуже подобається дівчатам, юнацтву,  жінкам бальзаківського віку і ветеранам спецслужб. Насправді, все було не дуже весело. Навіть зовсім не весело. Страх, стреси, нервове виснаження, безсоння, відчуття безвиході, апатія. І одночасно, якийсь незбагненний підйом, патріотизм, безрозсудна безстрашність…

Коли все закінчилося, здалося, що повернулися в інший світ. І чомусь знову, за кілька тижнів, захотілося чогось подібного. І воно знову почалося. Правда, вже не було того рівня напруги, грали зовсім інші особи. Пізніші події сприймаються як прикол. Правда, від рівня раніше невідомих, закритих матеріалів, які після тих жартів виникли, і досі гризуться історики різних країн. Несподівано, ми перетворилися в якийсь неймовірний геополітичний жарт, значення якого розуміє дуже маленька група закритих для громадськості, діячів. Хай буде так. Штатні сценаристи Голівуду дійдуть до тих подій лише за кілька років. Нам довелося написати щоденник реаліті-шоу, учасниками якого були. І що тут правда, що вимисел – не знаємо. Основні події розгорталися в Москві і Вашингтоні…

Отож, одного разу, від дослідниці козацтва, кандидата наук Людмили Маленко із Запоріжжя, ми дізналися про існування Музею Кубанського козацтва у Ховеллі, штат Нью-Джерсі, США. І про неймовірний шлях козацьких регалій, що почався після розгрому Запорізької Січі. Тоді козаки вивезли на Кубань булави, зброю, прапори, ікони, документи Запорозького війська. У тому числі дарчу грамоту на Кубань, підписану царицею… Все те зберігалося у соборі, доповнювалося, використовувалося у ритуальних цілях.

1918 року, під час наступу більшовиків, було сформовано спецгрупу з особливо вірних козаків, які таємно вивезли регалії в Югославію. Хранителі осіли поруч з скарбом, перевізши з собою сім‘ї. Все було добре до 1944 року. Підійшла Радянська армія. Козаки ж підтримали Гітлера. Тому їх нещадно розстрілювали, а символи знищували. Хранителі знову зібралися, з пригодами переправивши регалії в Німеччину. Опинилися в американській зоні окупації. Змогли організувати виїзд до США, де всі і осіли. Для регалій побудували музей. Колекція доповнилася регаліями донських, терських козаків. Але, найцінніша основа – Січова частина.

Який журналіст, дізнавшись про таку історію, залишиться осторонь?

Ми списалися з отаманом Американського козацтва Сергієм Цапенком. Українцем, колишнім киянином, нині дипломатом ООН. Отримали фотографії, дізналися деталі. Почали думати, чи можна якось вивчити колекцію, відібрати старовинні січові предмети і переправити їх до державного музею України. Все йшло тихо, мирно. Залучили українських депутатів, Секретаріат Президента Ющенка, МЗС України, музеї…

Отут і почалася геополітика.

Тоді президент США Джордж Буш і президент РФ Володимир Путін, ще дуже демонстративно дружили. Не всім з їх оточення це подобалося. Ймовірно, аналітики шукали якийсь привід, щоб повернути старе протистояння. А тут закрутився процес довкола регалій.

Не слід забувати видатних політтехнологів – губернатора Кубані Ткачова і колишнього отамана Кубанського козацтва Громова. Саме вони, ще за Кучми, прогриміли з провокаційною ініціативою будівництва дамби на острів Тузла. І саме вони почали кампанію з повернення козацьких регалій з США до Росії.

Вже зараз, я починаю розуміти рівень закрутки сюжету.

Україна. Два маловідомих україномовних сайти «Нова Січ» і «Музеї України», що моментально знайшли підтримку  нової помаранчевої влади і  козацьких організацій, де на той момент, перебувало чимало патріотично налаштованих високопоставлених офіцерів колишніх радянських спецслужб.

Росія. Керівництво Краснодарського краю, чий лідер подумував висунутися у президенти РФ, маючи потужну підтримку в Москві.

США. Емігрантські козацькі організації, музей, великі культурні цінності, настороженість офіційної влади, наляканої терористами.

І покотилося. Наївні українські журналісти збурили кубанську владу, зацікавивши процесом повернення регалій владу українську. В середовищі емігрантських козацьких організацій США, що контролювали музей в Ховеллі, моментально почався розкол. Одні виступили за повернення регалій Росії, інші – за розподіл між країнами, треті – за збереження колекції в Америці.

Почалася повноцінна інформаційна війна в Інтернеті.

Про регалії кілька разів говорили з трибуни Верховної Ради України. Був навіть проект Постанови про створення комісії з повернення культурних цінностей. Президент В.Ющенко, навіть видав секретний Указ про повернення регалій.

Отаман Сергій Цапенко, спільно з групою побратимів боровся в США. Почалися судові процеси. Приміщення музею було блоковане і опломбовано поліцією. Виходило так, що українці перемагали. Як і росіяни. Адже, планувався справедливий розділ колекції. Січова частина поверталася до Києва, Кубанська – до Росії. В принципі, все всіх влаштовувало.

На жаль, скандалом зацікавилися у вищих сферах. Можливо, у когось виник певний план. Який успішно реалізували.

Раптово, у США висадився дивний десант «експертів Оружейной палати Кремля». Кремезні «мистецтвознавці», яких дуже швидко індефікували як бойовий підрозділ російської розвідки. «Експерти» абсолютно не маскувалися. Показали свою зацікавленість козацькими регаліями. Зрозуміло, що здивовані американці теж відразу прониклися проблемами заплутаної козацької історії.

Правда, в Москві ще роздумували. Але, не дуже довго. Хтось віддав наказ. Голлівудські сценаристи в екстазі від подальшого сюжету.

Спецназ ефектно прибув до опломбованого музею на трьох авто з дипломатичними номерами Генконсульства РФ в Нью-Йорку. Фебеерівці, які вели зйомку, були у захваті від потужного інкасаторського броньовика. Лише кілька секунд знадобилося на деактивацію сучасної системи сигналізації, відкриття замків. Завчасно спаковані регалії перенесли у броньовик. Все акуратно зачинили, сигналізацію увімкнули, поліцейські стрічки повернули. Бібікнули на прощання, красиво рвонувши до Генконсульства.

Американці були в трансі. Розвідка однієї ядерної супердержави, фактично відкрито здійснює на території іншої ядерної супердержави, дії, які можна легко кваліфікувати як теракт.

Почалися, як я розумію, наради.

За кілька годин, до Овального кабінету Білого дому, увійшла Держсекретар.

Згодом, Президент США зателефонував Президенту РФ і різко почав вимагати пояснень. Виявилося, що Путін нічого не знав…

Найбільший прикол був у тому, що провідний україномовний культурологічний сайт «Нова Січ», вже повідомив про пограбування американського музею російським спецназом.

Кондоліза Райс зателефонувала колезі з російського МЗС і теж вимагала пояснень. Була якась нота Держдепу… Але, для росіян вже було пізно…

Генконсульство РФ було блоковане.

Спецназ терміново евакуювали найближчим рейсом після показового митного шмону.

В українському сегменті Інтернету виникли дивні матеріали. Зрозуміло, тут уже і ми доклали руку… Прес-конференцію провели. Камер і мікрофонів було більше, ніж у деяких політиків вищого ешелону.

Тільки тоді, ми зрозуміли, куди потрапили. Невинна культурологічна ініціатива стала повноцінним геополітичним трилером.

Стосунки між США і Росією були безнадійно зіпсовано. Саме з того епізоду і почалися часи, які згодом назвали Другою холодною війною. Потім, у Лондоні, отруїли Литвиненка… Все…

То вже окрема тема, як росіяни спалили купу своїх агентів впливу у вищих ешелонах української влади. І то вже є велике питання, чому у нас ніхто не ловить шпигунів…

Окрему повість можна написати про те, як росіяни, шпигунськими стежками, через Італію, переправляли регалії до Москви. Потім помпезно зустрічали частину цінностей в аеропорту Краснодара… Між іншим, ми продовжуємо відслідковувати їх шлях…

Окрему книгу можна написати про Дарчу грамоту цариці Катерини, згідно якої вона подарувала Кубань запорожцям. Чесно кажучи, ми переймалися тим документом найбільше.

Існує легенда, що коли В.Ющенко зібрав кількох олігархів, розповів ту історію, один багатій, був готовий викласти за неї 50 млн. доларів! Лише за грамоту! Адже, маючи її на руках, можна було ініціювати міжнародний процес повернення Кубані Україні.

Ми не втрималися. В Інтернеті створили комітет «Кубань з Україною!». Відродили Кубанську Народну республіку, проголосивши її незалежність. Як згадаєте, Росія тоді терміново згорнула нахабну інформаційну кампанію в Криму…

Була ще загадкова папка з кодами до скарбів запорожців… Саме тоді було оприлюднено інформацію про Парутинський десант до золота Сагайдачного, про золото Кубанської республіки, булаву Кубані… Додайте секретні архіви… Ми відтягнулися по повній.

Були переговори з сценаристами однієї продакшн-студії Голівуду. Що не кажіть, а права на історію, що отримала назву «Операція «Козацькі регалії», за нами. Поки що не влаштовують їх умови…

Класно це згадувати…

Що було далі.

Події в Ховеллі надовго зіпсували стосунки між США і РФ. Влада обох країн вважає себе переможцями. Росія формально отримала регалії, нагородивши всіх учасників орденами, вважають, що взули Америку.

Республіканська адміністрація теж святкувала, досягши головної мети – поляризацію світу. Теж всіх нагородили.

Бездарна українська влада не отримала нічого, так і сидять опльовані… До речі, тоді і команда Ющенка, і Тимошенко працювали разом… Ющ став символом бездарної бездіяльності, а Юля прибилася до російського берега, де її талановито використали. Переляканий Янек може випадково стати президентом. Якщо доживе…

Новий президент США, намагається обережно налагодити стосунки з Росією, мудро називаючи це перезавантаженням. Світова криза… Нічого у нього не вийде…

Хочу подякувати всіх членів нашої спонтанно сформованої команди!

На той момент шістнадцятирічному студенту Київського технікуму радіоелектроніки Ростиславу Саєнку, який створив сайти «Нова Січ» і «Музеї України». Дитині довелося розбиратися з проксі-серверами, жучками в пошті, вираховувати славне шпигунське місто Желєзногорськ, відбивати хакерські атаки… Нагороджений почесною грамотою акції «Лідер народної довіри». Нині працює в банку.

Український патріот, генерал-полковник козацтва і колишній офіцер Петро Аброскін, на пенсії.

Наталка Іванченко – шеф-редактор часопису Музеї України», шукає рекламодавців для часопису.

Тоді студент, а нині вільний журналіст Сергій Пархоменко, що очолював комітет «Кубань з Україною!», навіть був заарештований на Кубані. Нині безробітний.

Вільний інтернетник Тарас Савчук, що організовував інформаційну кампанію на форумах, пише патріотичні статті на сайті Народної правди.

Ніяких перемін, нагород, грошей, поїздок немає і в моїй біографії. Правда, був дивний епізод, коли невідомі люди передали пакет, у якому лежала вишиванка мого розміру. Сказали, що подарунок від Кодолізи… Всі зразу повірили… Хоча, зателефонували інші люди, які почувши про вишиванку, пропонували десять тисяч доларів. Тут уже я не повірив. Вишиванка залишилася як пам‘ять.

Отаман Сергій Цапенко, продовжує керувати козаками Америки.

А ми вважаємо себе першими ветеранами Другої холодної війни, яку самі ж і почали.

Ось така ностальгічно-романтична оповідка вийшла. Просто-таки, літературний твір.

Про події, які дійсно відбулися в реалі, залишившись легендою. Суспільство не готове сприймати знання, які йдуть по не контрольованим масовим каналам. Так і живемо в полоні кимось вигаданих образів…

А ми продовжуємо полювання за козацькими регаліями!

Віктор Тригуб, редактор міжнародного козацького журналу «Нова Січ»
Категорія: Мои статьи | Додав: vik (21.03.2009)
Переглядів: 467 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: